Сонце десь затрималося за сірими хмарами. Воно підглядало як маленькі крапельки збираються разом, щоб вирушити у подорож на землю. Вони знають, що для землі і для деяких людей вони є корисні. Ось вони злітають з Господньої руки і летять до місця призначення. Ними керує Господній подих. Перед ними відкривається неймовірна панорама. Вони вбирають у себе усю красу, яку вони бачать і несуть її на землю. Вони знають, що їхнє призначення тимчасове. Тимчасове, але життєдайне. Вони несуть життя полям, лісам, полонинам, звірам та людям. Без води нема життя. Ось перші краплі зрошують землю. Кожна рослинка в подяку Богу піднімає свою голівку вверх, щоби віддати честь Творцеві, кожна тваринка спішить вгамувати свою спрагу, щоб продовжити своє життя. Деякі краплі завітали і до людей. Більшість із людей були невдоволені ними, бо ці перешкодили їм у здійсненні їхніх планів, а навіть і мрій. Дехто дивися на сіре небо із наріканнями не розуміючи місії дрібних капельок. Але дехто чуючи мелодію дощу, яка запрошувала вийти на вулицю, а особливо діти, вирушав під відкрите небо і просто насолоджувався та радів кожною капелькою. Ось і розступилися сірі хмари. Вийшло сонечко, пригріло і капельки виконавши свою місію, у вигляді пари знову повернулися у Господню долоню.
А ви радієте дощу?
А ви радієте дощу?
